Марченко В.Б. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАЗОВИХ УМОВ ПОСТАВКИ ТОВАРІВ У ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ. «Безпекотворення: питання теорії, практики та правові аспекти» : Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, Європейський університет, 11 квітня 2013 року. К.: Вид-во Європейського університету, 2013. Ч. 1. – 186с. С.121-123. [#036]

 

 

Марченко Віктор Борисович, к.ю.н., доцент,

доцент кафедри господарського та міжнародного права,

Європейський університет

 

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАЗОВИХ УМОВ ПОСТАВОК ТОВАРІВ У ЗЕД

 

Міжнародні правила тлумачення комерційних термінів Інкотермс є виданням Міжнародної торгової палати (МТП) і не відносяться до типу міжнародно-правових нормативних актів. Проте актами законодавства України до певного часу фактично встановлювалось обов’язкове застосування правил Інкотермс українськими суб’єктами у їхніх зовнішньоекономічних договорах. Такими актами були, зокрема, Указ Президента України № 567 від 04.10.94 «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів», Господарський кодекс України, а також Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 201 від 06.09.2001 (Положення № 201).

Указ № 567 встановлював, що при укладанні суб’єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговою палатою у 1953 році (Правила ІНКОТЕРМС). Стаття 265 Господарського кодексу України відповідно до пункту 4 визначала, що умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс».

Однак у травні 2011р. та липні 2012р. були прийняті законодавчі акти, які внесли суттєві зміни у правове регулювання застосування правил Інкотермс. Йдеться про Указ Президента України № 589 від 19.05.2011 «Про визнання такими, що втратили чинність, Указів Президента України від 4 жовтня 1994 року N 567 і від 1 липня 1995 року N 505» та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення умов поставок» від 05.07.2012 № 5060.

По-перше, як бачимо, Указом № 589 від 19.05.2011 були скасовані положення Указу № 567 від 04.10.94. А Закон № 5060 від 05.07.2012 вніс зміни щодо застосування правил Інкотермс відразу у декілька нормативно-правових актів. Це зокрема, Господарський кодекс України та Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Внаслідок зазначених змін пункт 4 статті 265 Господарського кодексу набув принципово нового звучання. Тепер сторони для визначення умов договорів поставки вже не повинні, а мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України. Саме слово Інкотермс, як бачимо, у статті 265 тепер взагалі не використовується.

Чи означають вищенаведені законодавчі новації, що застосування правил Інкотермс в Україні змінило свій модус від імперативної вимоги до диспозитивного права? Так можна було б стверджувати, якби не одне принципове положення, яке останніми новаціями фактично було змінене у протилежному напрямі. Йдеться про Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 201 від 06.09.2001.

Змінами від 12.09.2011 вимоги Положення № 201 щодо обов’язкового застосування правил Інкотермс у тексті зовнішньоекономічного договору були не лише не зняті, а й посилені. Так, підпункт 1.5 зазначеного Положення під назвою «Базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг)» тепер однозначно вказує, що у цьому розділі зазначається вид транспорту та базисні умови поставки (відповідно до правил «Інкотермс», які визначають обов’язки контрагентів щодо поставки товару і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкретний строк поставки товару (окремих партій товару).

Чи є вищенаведена неузгодженість прикрою випадковістю чи свідомим наміром – можемо лише здогадуватись. Що ж слід зробити для врегулювання застосування правил Інкотермс як диспозитивного права сторін зовнішньоекономічного контракту? Залишилось зовсім небагато – лише перенести підпункт 1.5 про застосування базових умов поставки товарів із числа обов’язкових умов зовнішньоекономічного контракту за пунктом 1 Положення № 201 до числа необов’язкових (факультативних) умов, визначених пунктом 2 зазначеного Положення.

 

Список використаних джерел

 

1.    Господарський кодекс України: від 16 січня 2003р. № 436 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст.144.

2.    Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення умов поставок: закон України від 05.07.2012 № 5060 // Офіційний вісник України. – 2012. – № 58. – Ст. 2315.

3.   Про зовнішньоекономічну діяльність: закон України від 16.04.1991р. № 959 // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 29. – Ст. 377.

4.  Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів: Указ Президента України № 567 від 04.10.94.

5.  Про визнання такими, що втратили чинність, Указів Президента України від 4 жовтня 1994 року N 567 і від 1 липня 1995 року N 505: Указ Президента України № 589 від 19.05.2011 // Офіційний вісник України. – 2011. – № 39. – Ст. 1594.

6.   Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів): наказ Мінекономіки та з питань Європейської інтеграції України від 06.09.2001 № 201 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 39. – Ст. 1784.

7. Марченко В. Б., Шаповалов Д. В.Правові основи зовнішньоекономічної діяльності. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2005. – 207с.