Марченко В.Б. ЩОДО ЗМІСТУ ПОНЯТТЯ МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЧИННИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ ПРО ПРАЦЮ. Збірник матеріалів підсумкової науково-теоретичної конференції «Перспективи втілення демократичних цінностей та реалізація прав людини в Україні» (24 квітня 2013 року), – Міністерство внутрішніх справ України, Національна академія внутрішніх справ, Навчально-науковий інститут права та психології, Рада наукового товариства студентів, Київська міська організація Союзу юристів України. – К., 2013. – С.189-191. [#037]

 

Марченко Віктор Борисович, к. ю. н., доцент,

доцент кафедри цивільно-правових дисциплін

Національна академія внутрішніх справ,

Навчально-науковий інститут права та психології

 

ЩОДО ЗМІСТУ ПОНЯТТЯ МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЧИННИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ ПРО ПРАЦЮ

 

Не дивлячись на те, що чинне трудове законодавство України знаходиться напередодні суттєвих змін, деякі із його конструкцій, на наш погляд, не отримали достатнього теоретичного осмислення та визначення. А за таких умов повноцінне реформування трудового права України неможливе. Одним із таких проблематичних питань, на нашу думку, є визначення поняття матеріальної відповідальності у трудовому праві України.

Ми б хотіли звернути увагу на те, що на фоні ширшого поняття відповідальності за трудовим правом, матеріальна відповідальність, що визначається як така законодавством про працю, наділяється останнім спеціальними ознаками, а отже, і отримує таким чином своє власне, спеціальне визначення.

Законодавчою основою поняття матеріальної відповідальності, як відомо, є глава 9 Кодексу законів про працю України (КЗпП) [2]. Зазначена глава має назву «Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації», що вказує на особливий зміст і призначення даного виду відповідальності, детальний аналіз якого очевидно виходить за рамки даної роботи. Тому торкнемось лише таких елементів конструкції матеріальної відповідальності за законодавством про працю як суб’єкт та об’єкт відповідного матеріального правопорушення.

Законодавчий аналіз показує, що суб’єктом уданому випадку однозначно постає працівник, адже за статтею 130 КЗпП саме працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. А стаття 131, розподіляючи обов’язки по збереженню майна, визначає, що працівники зобов’язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді. При цьому власник або уповноважений ним орган зобов’язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Однак юридична відповідальність роботодавця у цьому випадку не передбачена, хоча при невиконанні свого зобов’язання він і може понести втрати відповідно до статті 137 КЗпП.

Так само однозначно аналіз змісту статей 130 – 138 глави 9 КЗпП свідчить що об’єктом даного матеріального правопорушення постає майно підприємства, установи, організації. Ні про яке інше майно у зазначеній главі КЗпП не йдеться.

Тепер поглянемо, як наука трудового права підходить до визначення поняття матеріальної відповідальності. У правовій літературі матеріальна відповідальність визначається як обов’язок кожної зі сторін трудових правовідносин (працівника та роботодавця) відшкодувати шкоду, заподіяну іншій стороні внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов’язків у встановленому законом розмірі та порядку [3, с.372]. За іншим джерелом матеріальна відповідальність — це встановлений чинним законодавством обов’язок відшкодувати матеріальні (моральні) збитки (шкоду), заподіяні винною стороною трудового договору або контракту (працівником чи роботодавцем) потерпілій стороні [4, с.361]. Як бачимо, така конструкція поняття матеріальної відповідальності включає в якості суб’єктів обидві сторони трудового правовідношення – як працівника, так і роботодавця. Відповідно й об’єктом заподіяння шкоди постає як майно підприємства, установи, організації, так і майно працівника. Чи відповідає така симетрична модель законодавчій конструкції глави 9 КЗпП? Однозначно – ні. Адже ніде в статтях зазначеної глави роботодавець не фігурує в якості суб’єкта матеріального правопорушення, а відповідно, майно працівника – в якості об’єкта заподіяння шкоди.

Безумовно наука має право на узагальнення законодавства, розробку теоретичних положень, які у явній формі можуть і не бути виражені у законодавстві. Однак лише за умови тісного зв’язку і узгодження із відповідною законодавчою базою.

Матеріальна відповідальність працівника за законодавством про працю має свої специфічні ознаки, які не дають ніяких підстав ототожнювати чи споріднювати її з відповідальністю роботодавця за шкоду майну працівника в якомусь єдиному універсальному понятті.

Можна говорити про відповідальність сторін трудового договору за законодавством про працю (перш за все КЗпП), в рамках якої розрізняти матеріальну відповідальність працівника (глава 9), відповідальність за затримку розрахунку при звільненні (стаття 117), дисциплінарну відповідальність (статті 147–152), відшкодування роботодавцем моральної шкоди (стаття 237-1) та інші види за обов’язкової умови їх законодавчого обґрунтування, враховуючи, що засади відповідальності відповідно до статті 92 Конституції України [1] визначаються виключно законами України.

Список використаних джерел

1.  Конституція України : від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2.  Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради УРСР від 17.12.1971. – 1971. – Додаток № 50.

3.  Трудове право України. Академічний курс : Підручник за ред. П. Д. Пилипенка – К.: Ін. Юре, 2010 – 536 с.

4.  Дмитренко Ю.П. Трудове право України: підручник / Ю.П.Дмитренко. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 624 с.