Марченко В.Б. ПРО ДЕЯКІ ГАРАНТІЇ ПРАВ ГРОМАДЯН ПРИ УКЛАДАННІ ДОГОВОРІВ ОБОВ’ЯЗКОВОГО СТРАХУВАННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ВЛАСНИКІВ НАЗЕМНИХ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ. «Проблемні питання стану дотримання захисту прав людини в Україні»: Збірник матеріалів IV Всеукраїнської науково-теоретичної конференції, частина 1. 5 грудня 2013 р. К: Нац. акад. внутр. справ. 2013. 248 с. (С.197-198). [#038]

ПРО ДЕЯКІ ГАРАНТІЇ ПРАВ ГРОМАДЯН ПРИ УКЛАДАННІ ДОГОВОРІВ ОБОВ’ЯЗКОВОГО СТРАХУВАННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ВЛАСНИКІВ НАЗЕМНИХ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

 

Марченко В.Б., к.ю.н., доцент, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін ННІПП НАВС

 

Як відомо, важливим засобом захисту прав особи є гарантії, що розуміються як система норм, принципів та вимог, які забезпечують процес дотримання прав та законних інтересів людини. Призначенням гарантій є забезпечення найсприятливіших умов для реалізації конституційно закріпленого статусу людини. До числа провідних юридичних гарантій відноситься можливість отримувати інформацію про зміст прав та обов'язків. Відповідно до статті 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов‘язки.

Буквально за своїм змістом зазначена гарантія стосується прав і обов‘язків громадян, що визначаються законами та іншими нормативно-правовими актами. Однак не меншою мірою громадяни потребують аналогічних гарантій щодо прав і обов‘язків, які виникають із договірних відносин. Особливо у випадках, коли держава покладає на громадянина імперативний обов‘язок вступати у такі договірні відносини, зокрема відповідно до Закону України «Про обов‘язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (ЗУ ОСЦПВ). За свідченнями фахівців, справи, що виникають із договорів страхування є однією з поширених категорій цивільних справ, що вирішуються загальними судами.

Особливості укладання договорів обов‘язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (договорів ОСЦПВ), окрім вищезазначеного закону, регулюються також Положенням про особливості укладання договорів обов‘язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Аналіз зазначених документів показує, що однією з головних особливостей укладання договорів ОСЦПВ, що виділяє їх серед деяких інших видів страхових договорів є, на наш погляд, форма укладання.

Форма укладання договору ОСЦПВ залежить від його виду, відповідно до статті 10 ЗУ ОСЦПВ. Договори міжнародного страхування, які діють на території країн – членів міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка», посвідчуються відповідним уніфікованим сертифікатом «Зелена картка», що визнається і діє в цих країнах. Відповідно до п.1.8. статті 1 ЗУ ОСЦПВ єдиною формою внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору є страховий поліс.

Таким чином, факт укладання договору ОСЦПВ посвідчується певним страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що постає єдиною формою цього виду договору страхування. Адже ЗУ ОСЦПВ не передбачає можливості укладення договору ОСЦПВ у вигляді окремої письмової угоди між страхувальником і страховиком, де визначаються взаємні права і обов‘язки страховика та страхувальника, як це передбачено статтею 16 ЗУ «Про страхування» для страхових договорів.

За відсутності окремої письмової форми права і обов‘язки сторін договору ОСЦПВ, хоча б у загальному вигляді, могли б бути визначені в ЗУ ОСЦПВ, однак чіткого переліку таких прав і обов‘язків там немає. На відміну від цього статті 20, 21 ЗУ «Про страхування» містять переліки зобов‘язань відповідно страховика та страхувальника. Звернімо увагу на обов‘язок страховика ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування. Згідно із статтями 16, 17 зазначеного закону договори страхування укладаються відповідно до правил страхування, які розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. ЗУ ОСЦПВ таких гарантій страхувальнику не надає.

Відсутність належної поінформованості клієнта (страхувальника) щодо своїх прав і обов‘язків за договором ОСЦПВ створює підстави для визнання останнього недійсним. Як відзначається у публікаціях, договір страхування може бути визнаний у судовому порядку недійним, якщо буде визнано, що волевиявлення сторони-страхувальника не відповідало його внутрішній волі, оскільки він діяв під впливом помилки.

Таким чином, законом про ОСЦПВ передбачена по суті спрощена порівняно із ЗУ «Про страхування» форма укладання договору ОСЦПВ. При цьому окремо і чітко не визначаються права і обов‘язки сторін, не передбачено обов‘язок страховика розробити детальні правила страхування та ознайомити страхувальника із умовами даного виду страхування. Такий спрощений і скорочений порядок укладання договору ОСЦПВ суттєво зменшує юридичні гарантії прав страхувальника та третіх осіб щодо забезпечення виконання страховиком своїх зобов‘язань за цим договором. Отже, ЗУ ОСЦПВ вимагає суттєвого вдосконалення шляхом доповнення відповідними нормами щодо вищезазначених положень.