Марченко В.Б. ПРАКТИКА ПРЕДСТАВНИЦТВА ПРОКУРОРОМ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ. Зб. матер. Всеукр. Наук.-практ. конференції «Судова влада в системі стримувань та противаг демократичного суспільства: компаративна теорія і практика». 15 січня 2021 р., м. Київ / ред. кол.: Ф.П. Шульженко та ін. Київ: Юрінком Інтер, 2021. – С.165-168. [#071]

 

ПРАКТИКА ПРЕДСТАВНИЦТВА ПРОКУРОРОМ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ

Марченко В. Б., кандидат юридичних наук, професор кафедри підприємницького та корпоративного права ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»  

Спори щодо права прокурора на представництво інтересів держави у суді останнім часом зайняли помітне місце у практиці господарських судів [1; 2; 3; 4; 5]. Численність таких справ та неоднозначність їх підсумкових рішень вказує на наявність проблематики у правозастосуванні даного права. Водночас наукові публікації у даній сфері стосуються переважно загальних питань зазначеного представництва і не зачіпають особливостей його практичних аспектів [6; 7]. Отже, актуальність дослідження реалізації прокурором права на представництво державних інтересів у господарському процесі є цілком очевидною.

Внаслідок судово-правової реформи 2014-2017рр. повноваження прокурора щодо представництва в суді законних інтересів держави набули виключного характеру. Тобто, відповідно до ч.3 ст.23 Закону «Про прокуратуру» таке представництво прокурор здійснює лише у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. При цьому наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч.4 вищевказаної статті [8].

Відповідно до ч.4 ст.23 Закону «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб’єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб’єктом владних повноважень.

Норма ч.4 ст.53 Господарського процесуального кодексу (ГПК) каже, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах [9]. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 ГПК. Нагадаємо, що ст.174 ГПК визначає підстави повернення та залишення позовної заяви без руху.

Судова практика показує, що застосування прокурором права щодо представництва в суді законних інтересів держави, досить часто супроводжується спірними колізіями на етапі судового підтвердження такого права. Одним із характерних прикладів є справа № 914/1844/18, Постанову по якій прийняв Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду [5].

За позицією прокурора у зазначеній справі суть порушення державних інтересів полягає у тому, що орендар систематично не сплачує орендну плату за землю, яка знаходиться у розпорядженні обласної державної адміністрації (ОДА), внаслідок чого зазнає втрат бюджет. Тобто, заподіяння шкоди державним інтересам виглядає цілком очевидним.

Господарські суди відмовили прокурору. Відповідно до позиції господарського суду 1-ї інстанції, яка була підтримана і в касаційній, прокурор не довів того, що: 1) цей випадок є виключним для представництва прокуратурою інтересів держави в суді; 2) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежно, оскільки сам лише факт відсутності звернення суб`єкта владних повноважень із позовом до суду, не може свідчити про свідоме зволікання уповноваженого органу щодо захисту прав та інтересів; 3) наявні причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом; 4) наявна письмова згода такого суб`єкта на представництво його інтересів в суді [5].

Не вдаючись до детального розбору справи, звернемо увагу лише на один показовий епізод, а саме, на позицію безпосередньо відповідального за вказаний державний інтерес суб’єкта владних повноважень, тобто ОДА.  Відповідно до п.8 касаційної Постанови «… ОДА у відзиві на касаційну скаргу просить її задовольнити, посилаючись на належне (відповідно до норм чинного законодавства) обґрунтування прокурором змісту порушення інтересів держави, необхідності їх захисту і підстав для звернення прокурора до суду, а також зазначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах» [5].

Тобто, сам безпосередній суб’єкт захисту державного інтересу однозначно виражає свою позицію у справі і фактично просить суд розглянути справу по суті за участі прокурора. Але отримує відмову. Відповідно до п.31 вищезазначеної Постанови : «… Верховний Суд відхиляє як безпідставні доводи … ОДА, викладені у відзиві на касаційну скаргу». Тобто, прокурор не довів перед судом своє право захищати державний інтерес, а думка безпосереднього суб’єкта цього інтересу до уваги не береться. Чиї ж інтереси, у такому разі, захищає суд?

Найсуттєвішим у цій ситуації, на наш погляд є те, що справа про захист державного інтересу фактично зводиться до спору між двома державними правоохоронними інституціями, який у даній конкретній справі триває вже понад два роки. Тим часом позиція уповноваженого суб’єкта не приймається до уваги і справа ніяк не може дійти до свого розгляду по суті. Державний бюджет та економічний інтерес громади продовжують зазнавати збитків.

Вважаємо, що на прикладі цієї, однієї з багатьох подібних судових справ, очевидно, що законодавчий механізм, судова практика, функція захисту державного, громадського інтересу загалом, не працюють належним чином. Нечітка законодавча процедура, нормативні недомовки, неоднозначності, прогалини ведуть до суперечливих суб’єктивних тлумачень, невиправданої судової тяганини та врешті до економічних збитків громад.

Отже, однією з головних причин такої ситуації, на нашу думку, є нечіткість і неефективність законодавчого механізму захисту інтересу держави та громад. Прокурор ставиться у позицію доказування у суді свого права на захист державних інтересів, що саме по собі виглядає сумнівним, а сам предмет доказування при цьому переобтяжений суто оціночними поняттями.

Законодавчий механізм реалізації прокурором права на захист державних інтересів у суді має бути трансформований у чітку процедуру, яка б давали змогу ефективного функціонування системи захисту державних, громадських інтересів.

Список використаної літератури

1. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 липня 2020 року по справі №  904/5598/18. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/90670345

2.  Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 вересня 2018 року по справі №  924/1237/17. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/76609979

3.  Постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року по справі №  912/2385/18. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/90458902

4. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року по справі №  924/1256/17. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/78749905

5. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 серпня 2020 року по справі №  914/1844/18. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/91049657.

6.  Руденко М. Прокурор та «інтереси держави» в оновлених процесуальних кодексах України: законодавчі новації, теорія і практика. Юридичний вісник України. 2018. N 4 (26 січня-1 лютого). С. 12-13. URL: https://lexinform.com.ua/dumka-eksperta/prokuror-ta-interesy-derzhavy-v-onovlenyh-protsesualnyh-kodeksah-ukrayiny-zakonodavchi-novatsiyi-teoriya-i-praktyka/

7. Берназюк Я. Особливості представництва прокурором інтересів держави в суді: нове законодавство та актуальні підходи Верховного Суду. Судово-юридична газета. 15 травня 2020 року. URL: https://sud.ua/ru/news/blog/168820-osoblivosti-predstavnitstva-prokurorom-interesiv-derzhavi-v-sudi-nove-zakonodavstvo-ta-aktualni-pidkhodi-verkhovnogo-sudu?fbclid=IwAR2GLCdvO1RcMag26jNrBHYRKT6Yz-Dy6xwAJW6Kq0ogXRYvhcxnvziyvNc

8.  Про прокуратуру: Закон України  від 14.10.2014 № 1697. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1697-18.

9. Господарський процесуальний кодекс України: від 06.11.1991 № 1798. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12