Марченко В.Б. НАДМІРНИЙ ФОРМАЛІЗМ У ПИТАННІ ЩОДО ПОНОВЛЕННЯ СТРОКУ ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ. Соціальні права. Виклики воєнного часу : зб. тез доп. Шостої Міжнар. наук.-практ. конф. «Адміністративна юстиція в Україні: проблеми теорії та практики» (м. Київ, 6 лип. 2023 р.). – Харків : Право, 2023. – 412 с. – С.345-348. [#083].

 

Віктор МАРЧЕНКО, 

професор кафедри приватного права
Київського національного економічного
університету імені Вадима Гетьмана,
кандидат юридичних наук, доцент

НАДМІРНИЙ ФОРМАЛІЗМ У ПИТАННІ ЩОДО ПОНОВЛЕННЯ СТРОКУ ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Право на доступ до суду не є абсолютним, держава вправі його обмежувати, зокрема, внаслідок прострочення звернення. З іншого боку, особа має право на поновлення строку на звернення до суду, якщо прострочення сталося з поважних причин. Отже, завдання судочинства при вирішенні питання щодо поновлення пропущеного строку полягає у досягненні оптимального співвідношення цих двох сторін. Особливої актуальності це питання набуває в умовах воєнного стану в Україні, коли значна частина наших громадян безпосередньо задіяна в ньому.

Свого часу в наукових публікаціях було визначено систему судових критеріїв щодо поновлення строків на звернення до суду за захистом прав, свобод і законних інтересів з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) [1].

Право на поновлення пропущеного строку звернення до суду виводиться із права на оскарження судового рішення та права на доступ до правосуддя, а ті, у свою чергу, – із права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (КЗПЛ) [2]. Відтак, перше визнається одним із механізмів реалізації останніх.

При цьому у праві на поновлення пропущеного строку звернення до суду виділяються два аспекти: 1) у разі первинного звернення до суду, тобто, позову про захист права, 2) у разі вторинного звернення з метою виправлення судової помилки, тобто, оскарження первинного рішення до судів вищої інстанції.

Одна з базових правових позицій ЄСПЛ щодо обмеження доступу до суду на підставі прострочення полягає у гнучкому підході до покарання за прострочення. Умовно це можна назвати принципом гнучкості покарання за прострочення, маючи на увазі під покаранням обмеження доступу до суду на підставі прострочення такого звернення. Відповідно до вказаної правової позиції встановлення такого обмеження доступу до суду не є абсолютним і застосовується не автоматично, а з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму.

Далі слід з’ясувати керівні чинники, дотримуючись яких суди мають проявити вказану гнучкість, оцінити доцільність застосування обмеження доступу до суду внаслідок прострочення і визнати причини прострочення поважними або ні. Такі чинники умовно можна поділити на групу вищого, загального порядку – принципові орієнтири, і на групу конкретних критеріїв реалізації вищих чинників.  

Таким чином, враховуючи практику ЄСПЛ, на принциповому рівні суд має забезпечити справедливий баланс між інтересами суспільства, захисту прав окремої особи та вимогами, що витікають із принципу правової визначеності. Конкретними критеріями, за якими суд має аналізувати ситуацію прострочення звернення до суду постають наступні: 1) непереборні та об’єктивні ознаки прострочення, 2) характерні сутнісні ознаки спірного права, 3) розмір періоду прострочення та правові наслідки поновлення/відмови, 4) публічний інтерес у справі, 5) фундаментальне значення справи щодо судової практики.

Щоб оцінити, якою мірою в адміністративному судочинстві реалізуються вищезазначені підходи щодо поновлення пропущених строків на звернення до суду в умовах воєнного стану, звернемось до публікацій щодо відповідної судової практики [3]. У справі 500/1912/22 позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до територіального Управління соціального захисту, вимагаючи виплатити йому грошову допомогу у розмірі раніше визначеної суми, а не у зменшеному розмірі, що фактично сталось у 2021 році.

Щодо строків звернення до адміністративного суду п.2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) [4] визначає шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Суд 1-ї інстанції, встановивши, що строк позовної давності сплинув 1 квітня 2022р., а позов надійшов 26 квітня 2022р., спочатку залишив позовну заяву без руху [5], а наступною Ухвалою [6] повернув її без розгляду, визнавши підстави, наведені позивачем, недостатніми для поновлення пропущеного строку. Апеляційна інстанція своєю Постановою [7] залишила в силі рішення першої.

Проте касаційна інстанція визнала таку позицію нижчих судів неправомірною, їх рішення були скасовані, а справа повернута для продовження розгляду [8]. Обґрунтовуючи своє рішення, касаційний суд погодився, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні не може вважатися поважною причиною для безумовного поновлення пропущеного строку. Однак при цьому вищий суд зауважив, що суди попередніх інстанцій не повно встановили обставини щодо поважності причин прострочення позовного звернення. Малось на увазі, зокрема, що позивач є учасником бойових дій (копія посвідчення – т. 1, а.с. 31) та згідно із відповідним законодавством мобілізований у першу хвилю, що на думку касаційного суду, є поважною підставою для поновлення пропущеного строку.

Підтримуючи рішення касаційного суду, слід на нашу думку, звернути увагу, що по суті він прирівняв рішення нижчих судів до прояву надмірного формалізму і неправомірного обмеження права на доступ до суду, як елемента права на справедливий суд, що гарантується статтею 6 КЗПЛ. Окремим рядком касаційний суд наголосив, що в умовах воєнного стану суворе застосування строків давності звернення до суду може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду.

Таким чином, практика ЄСПЛ дає в руки українських судів достатні правові інструменти для прояву належної гнучкості при вирішенні питання щодо поновлення пропущених строків звернення до суду за захистом прав. Особливо важливо уникати надмірного формалізму у даному питанні в умовах воєнного стану в Україні. Проявляючи належну компетентність, самостійність і сміливість при застосуванні вищезазначених правових інструментів з практики ЄСПЛ, суди нижчих інстанцій мають забезпечити судочинство, що відповідає як букві, так і духу воєнного часу.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Берназюк Я. Право на доступ до судового захисту в контексті дотримання строків звернення до суду, практика ЄСПЛ. Судово-юридична газета. 22 серпня 2018р. URL: https://sud.ua/ru/news/blog/123832-pravo-na-dostup-do-sudovogo-zakhistu-v-konteksti-dotrimannya-strokiv-zvernennya-do-sudu-praktika-yespl.

2.   Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Європейська конвенція з прав людини). Офіційний портал ВРУ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004.

3.   Мамченко Н. Суди вважали, що сам собою факт воєнного стану не може вважатися поважною причиною для поновлення строків звернення до суду: що вирішив Верховний Суд. Судово-юридична газета. 12 листопада 2022р. URL: https://sud.ua/uk/news/publication/254018-sudy-schitali-chto-sam-po-sebe-fakt-voennogo-polozheniya-ne-mozhet-schitatsya-uvazhitelnoy-prichinoy-dlya-vozobnovleniya-srokov-obrascheniya-v-sud-chto-reshil-verkhovnyy-sud.

4.   Кодекс адміністративного судочинства України: від 6 липня 2005р. № 2747-IV. Офіційний портал ВРУ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15.

5.  Ухвала Тернопільського окружного адміністративного суду: від 02 травня 2022 року у справі №500/1912/22. Єдиний державній реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/104175446.

6.  Ухвала Тернопільського окружного адміністративного суду: від 10 травня 2022 року у справі №500/1912/22. Єдиний державній реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/104256081.

7.   Постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду: від 10 травня 2022 року у справі №500/1912/22. Єдиний державній реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/105138560.

8. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22. Єдиний державній реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/106545406.