ІНСТИТУТ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ
Процесуальний
примус - це фізичний або моральний (психологічний) вплив держави в особі суду
на суб’єктів судового процесу з метою забезпечення належної поведінки в ході
розгляду справи, або безпосередньо судом, або іншими уповноваженими державними
органами, у формі правових обмежень, встановлених законом, повноваженнями
закону і суді, а також при розгляді цивільного судочинства у випадках, коли
переконання в необхідності дотримання нормативних вимог недостатньо [4, с. 17].
Заходами
процесуального примусу Господарський процесуальний кодекс України визнає
процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених кодексом випадках з метою
спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил,
добросовісного виконання процесуальних обов’язків, припинення зловживання
правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства
[1, ст.131]. Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє
її від виконання обов’язків, встановлених кодексом [3, с. 606].
Учасникам
судового процесу та іншим особам, присутнім у судовому засіданні, виноситься
попередження у зв'язку з порушенням порядку або невиконанням розпорядження
судді (головуючого судді) під час судового засідання, видаленням із зали суду у
разі вчинення повторних зазначених дій. У разі повторного вчинення цих дій
перекладачем або спеціалістом суд оголошує перерву та надає час для його заміни
[3, с. 607].
Тимчасове
вилучення доказів для дослідження судом застосовується до осіб, які не подають
письмові, речові або електронні докази, запитані судом, без поважної причини
або без повідомлення про причину [1, ст.134].
Штраф
застосовується до осіб, які не виконують свої процесуальні обов'язки,
зловживають своїми процесуальними правами і не подають витребувані судом
докази, чи порушують інші заборони, встановлені законом [1, ст.135].
Застосування
заходів процесуального примусу не звільняє особу від виконання обов'язків,
встановлених законом [1, ст.132].
Для
господарського судочинства міра процесуального примусу є нововведенням,
запровадженим у новій редакції ГПК для уніфікації процесу.
Наприклад, у ЦПК
2004 року стаття 90 передбачала можливість застосування судом процесуальних
примусових заходів до осіб, які порушують встановлені судом правила або
незаконно втручаються у здійснення цивільного правосуддя. А для господарського
судочинства це нововведення [2].
Відсутність
окремого положення, що регулювало заходи процесуального примусу, пов'язано з
тим, що такі заходи не вважалися як самостійний інститут господарського
процесу. У зв'язку з цим застосування процесуального примусу не завжди було
ефективним, оскільки були відсутні чітко визначені підстави та процедури його
застосування.
Введення
процесуальних примусових заходів до нового ГПК стало невідкладним кроком щодо
спрощення та уніфікації процедурних питань.
Наразі, чинне
процесуальне законодавство містить достатньо інструментів для забезпечення
дотримання сторонами судового процесу своїх процесуальних обов’язків. Суд
повинен відрізняти дії, спрямовані на реальний захист прав клієнта, від дій,
спрямованих на маніпулювання судовою системою, і повинен розробити чіткі
критерії для відстрочки розгляду справ та інших негативних дій. Але вирішальна
роль у цьому належить Верховному суду, який не тільки виправляє помилки нижчих
судів, але й встановлює ці стандарти [2].
Інститут заходів
процесуального примусу в господарському процесі також можна вдосконалити шляхом
конкретизації підстав для застосування кожного з заходів процесуального примусу
або встановлення більш жорстких санкцій за невиконання заходів процесуального
примусу, наприклад значно вищі штрафи у випадках повторних порушень. Такі
підходи до підстав і санкцій сприяють більш якісному та більш ефективному
застосуванню процесуальних примусових заходів у господарському судочинстві.
Також варто
додати, що відсутнє чітке визначення різниці між поняттями "повторне
зловживання процесуальними правами" і "неодноразове зловживання
процесуальними правами", описаними в частині 2 статті 135 ГПК України.
Оскільки
«неодноразове» зловживання процесуальними правами фактично є повторним, то
судді можуть неоднозначно тлумачити, які саме дії слід визначати як «повторне»
зловживання, а які як «неодноразове».
Щоб уникнути
такої ситуації, можна прибрати слово "повторні". Це дозволяє більш
чітко визначити межі застосування цих понять, тим самим уникаючи проблем з їх
тлумаченням.
Таким чином, запровадження процесуальних примусових заходів у господарському судочинстві є важливим кроком щодо вдосконалення та гармонізації процесуальних аспектів. Міра процесуального впливу покликана забезпечити належну поведінку і дотримання процесуальних обов’язків учасниками судового процесу. Важливим аспектом є необхідність чітко визначених критеріїв для реалізації цих заходів, а також провідна роль Верховного Суду в цьому процесі.
Список використаних джерел:
1. Господарський
процесуальний кодекс України від 6 липня 1991 року//Відомості Верховної Ради
України. – 1992. – №6. – Ст. 56. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12
2. Шевердін М.
Зловживання процесуальними правами: як запобігти? Юридична газета онлайн: №17
(619), 2018. URL: https://yur-gazeta.com/publications/practice/inshe/zlovzhivannya-procesualnimi-pravami-yak-zapobigti.html
3. Будурова Г.
М. Заходи процесуального примусу за Господарським процесуальним кодексом
України // Наука та суспільне життя України в епоху глобальних викликів людства
у цифрову еру. URL: http://dspace.onua.edu.ua/handle/11300/15505
4. Бобрик В. Заходи процесуального примусу: порівняльно-правовий аналіз у різних видах цивілістичного судочинства. Підприємництво, господарство і право. 2014. № 10(226). С. 16–22. URL: http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2014/10_2014.pdf
Немає коментарів:
Дописати коментар