Марченко В.Б.,
ГЕНДЕРНА РІВНІСТЬ ЯК ПРАВОВЕ ЯВИЩЕ
Водночас, проблематика правового становлення сфери гендерної рівності далека від свого завершення. У правовій теорії і практиці тривають пошуки у напрямах визначення правової природи самого явища гендерної рівності, а також визначення можливостей правозастосування норм цієї сфери.
Поняття
правового регулювання гендерної рівності на сьогодні не є усталеним у системі
права України, окремі автори обгрунтовують його статус і як окремої галузі, і
як правового інституту, і як правового принципу [5,
6,
7].
Застосування норм цієї сфери у практиці цивільного судочинства стосується
переважно вимог щодо видачі обмежувальних приписів і показує, що доведення
фактів насильства
за ознакою статі зустрічає значні труднощі [8].
Так само, з труднощами зтикається доведення фактів дискримінації за гендерною
ознакою [9].
Відповідно
до точки зору Н.Б.Болотіної «слід визнати існування гендерного права як
комплексного правового інституту, котрий складається з правових норм, які
встановлюють засоби забезпечення рівності прав людини, незалежно від статі, а
також передбачають межі допустимих відмінностей у правах, залежно від статі» [5, с.9].
Основою
загального методологічного підходу щодо сфери гендерної рівності Н.Б.Болотіна
визначає філософський метод пізнання від загального до конкретного, що
базується на узагальнюючому критерії, у якості якого автор бере права людини [5, с.11]. Тобто, у широкому
розумінні при теоретико-правовому виокремленні сфери гендерної рівності йдеться
про поглиблення теорії прав людини.
Серед
прав людини, визначених міжнародними актами, є група прав, котрі безпосередньо
стосуються рівності між чоловіками і жінками в суспільстві. Це, так би мовити,
спеціальні гендерні права. Здебільшого вони пов’язані із більш ширшим за
змістом правом – правом на недискримінацію [5, с.21-22]. Тобто,
підкреслюється, що принцип рівності є складовою частиною принципу
недискримінації [5, с.10].
Аналізуючи Загальну декларацію
прав людини [1] та Пакт про економічні,
соціальні і культурні права [2], автор висновує, що право
гендерної рівності має природу загального принципу і повинно застосовуватися до
кожного конкретного права, передбаченого цими документами [5, с.22].
За
сферою дії норми гендерного права знаходять своє місце у різних галузях права,
котрі забезпечують здійснення особистих, політичних, економічних, соціальних та
культурних прав людини [5, с.9-10]. Тобто, ознака
гендерної рівності стосується одночасно всіх категорій прав людини.
За
іншою позицією Н.В.Аніщук обгрунтовує статус гендерного права з точки зору його
системи, поняття та основних структурних елементів [6].
Автор дотримується стійкої позиції щодо гендерного права як «нової комплексної
галузі права, що складається із правових норм та інститутів». Свідчення на
користь хоч і комплексної, але саме галузі права виглядають не завжди
переконливими, оскільки сама автор визнає, що тут «найчисленнішими є
міжгалузеві (комплексні) правові інститути», водночас, наявність галузевих
інститутів є незначною.
Відповідно
до ще однієї публікації «гендерне право заслуговує вважатись окремою галуззю
права, що займає своє місце в системі права України» [7].
Як слід розуміти автора, на такий статус гендерне право «заслуговує», зокрема,
своїм предметом. У пошуках предметної сфери автор, зіткнувшись з необхідністю
урівняння прав різного порядку (сімейні, трудові, соціальні, тощо), дещо змінює
позицію, відповідно до якої «доцільно говорити про гендерне право як про
міжгалузевий інститут», однак у підсумку повертається до того, що «наділяє
гендерне право, як галузь права, специфічним предметом та методом» [7].
Підсумовуючи, слід сказати, що найбільш обгрунтованим, на нашу думку, виглядає розуміння гендерного права як комплексного правового інституту, що базується на понятті прав людини. При цьому важливо враховувати, що право гендерної рівності має природу загального принципу і має застосовуватися щодо кожного конкретного із прав людини. У практичному аспекті, гендерна рівність – це перш за все, принцип і побудови, і правозастосування норм щодо прав людини як на основоположному, так і на галузевому рівнях, включаючи, зокрема, сімейні, трудові, соціальні права.
Список використаних джерел:
1. Загальна
декларація прав людини. ООН. 1948 р. Офіційний портал ВРУ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015
2. Міжнародний
пакт про економічні, соціальні і культурні права. ООН. 1948 р. Офіційний портал
ВРУ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_042
3. Конституція
України: від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. Офіційний портал ВРУ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
4. Про
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: Закон України від
08.09.2005 № 2866-IV. Офіційний портал ВРУ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2866-15
5.
Болотіна Н.Б. Соціальне законодавство України.
Гендерна експертиза. Відп. ред. Т.М. Мельник. – К.: Логос, 2001. – 82с. URL: https://gender.org.ua/images/lib/socialne_zakonodavstvo_bolo.pdf
6.
Аніщук Н.В. Система гендерного права: поняття та
основні структурні елементи. Наукові праці Національного університету
"Одеська юридична академія". 2010. Т.9. С.370-381. URL: http://naukovipraci.nuoua.od.ua/arhiv/tom9/39.pdf
7.
Дудник Р. Гендерне право та система права:
проблеми теорії та практики. Аналітично-порівняльне правознавство. № 4 (2022). URL: http://journal-app.uzhnu.edu.ua/article/view/266894
8.
Рішення Деснянського районного
суду м.Києва: від 5 червня 2023 року у справі № 754/7231/23 (про видачу обмежувального
припису). ЄДРСР. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/111302447
9.
Постанова Тернопільського апеляційного суду: від 29 січня 2021
року у справі № 609/1515/18 (про дискримінацію та утиск трудових прав). ЄДРСР.
URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/94654830
Немає коментарів:
Дописати коментар