СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ДО ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКІВ
Системний підхід до аналізу нормативно-правової
регламентації організації та діяльності державних органів у сфері управління
процесом справляння податків (адміністрування податків) дає змогу вирішити
завдання щодо виявлення всіх складових функціональної структури такого
управління, лише врахуванням яких можна досягти достатньої цілісності
відповідного правового регулювання.
Як ми вже відзначали у своїх попередніх публікаціях[1], поняття адміністрування податків, на наш погляд, доречно розуміти як діяльність контролюючих органів у сфері податків (податкових адміністраторів), яка маючи у своїй основі переважно податковий контроль, включає також і інші аспекти процесу управління справлянням податків, а саме, елементи прогнозування, планування, організації та виконання. Таким чином, податковий контроль можна розглядати як основу податкового адміністрування.
Як відомо, основи законодавчого регулювання державного
податкового контролю визначені Законами України “Про державну податкову службу
в Україні”, “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами”, „Про систему оподаткування”, “Про
здійснення контролю за сплатою збору на обов’язкове державне пенсійне
страхування та збору на обов’язкове соціальне страхування”[2]
та іншими законами.
Відповідно до положень статті 2 Закону України „Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” поняттям „контролюючі” органи охоплюється вичерпне коло
суб’єктів. Однак слід відзначити, що певними контрольними функціями у сфері
справляння податків законодавством наділяються також і інші державні органи.
Зокрема, вартими уваги у цьому питанні є закони України про державний бюджет, в
чому неважко переконатись, проаналізувавши для прикладу Закон України „Про
державний бюджет України на 2007 рік”[3].
Додаток №8 до Закону України „Про державний бюджет
України на 2007 рік”, що відповідно до прикінцевих положень є його невід’ємною
частиною, встановлює перелік органів, за якими закріплено контроль за
справлянням (стягненням) платежів до бюджету. Зміст додатку підкріплюється
положеннями статті 78 вказаного закону, відповідно до якої встановлюється, що
контроль за справлянням (стягненням) платежів до бюджету здійснюється органами,
які повинні забезпечувати їх надходження, згідно з додатком N 8 до цього
закону.
Аналіз названого додатку до вказаного закону про
державний бюджет показує, що стосовно ряду платежів із вказаного кола
контрольні функції покладаються на певних суб’єктів, які формально до числа
контролюючих органів у сфері справляння податків не відносяться. Йдеться,
зокрема, про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України,
Національну комісію з питань регулювання зв’язку, Міністерство культури і
туризму України, Національну комісію регулювання електроенергетики України і
Міністерство палива та енергетики України.
Очевидно, що вказані державні органи мають спеціальну
компетенцію у сферах, із якими пов’язані відповідні підконтрольні обов’язкові
платежі, тому навряд чи варто ставити під сумнів саму доцільність участі
вказаних державних органів у контролі за справлянням відповідних обов’язкових
платежів.
Однак при цьому виникає певна законодавча
неузгодженість, оскільки спеціальне податкове законодавство, яке регулює
питання компетенції у сфері податкового контролю[4] не передбачає при цьому участі інших
державних органів, окрім податкових органів, митних органів, органів Пенсійного
фонду України та органів фондів загальнообов'язкового державного соціального
страхування. Водночас контрольно-податкові функції і компетенція вищеназваних
державних органів щодо певних платежів встановлюється законом про державний
бюджет, який до числа спеціальних податкових не прийнято відносити.
Тому можливість такої участі, очевидно, має бути
відображена у спеціальному податковому законодавстві шляхом внесення до статті
2 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” відповідних доповнень, які б
дозволяли участь у контролі за справлянням податків і інших державних органів,
визначених законами. При цьому для забезпечення методологічної єдності,
очевидно, слід передбачити участь у здійсненні податкового контролю органів, що
не відносяться до числа контролюючих, у всіх таких випадках спільно із
спеціальним податковими органами.
Підсумовуючи, слід сказати, що у цілісній сфері
державного управління, зокрема, адміністрування податків, кінцевий результат
досягається не окремою діяльністю якогось одного державного органу, а сумарною
дією цілої сукупності суб’єктів, і отже, це вимагає системного, цілісного
підходу до правового регулювання організації та діяльності таких органів.
[1]
Нормативно-правове регулювання функцій суб’єктів державного управління процесом
справляння податків//Часопис Київського університету права. – 2007. – №4. – С. 121–126.
[2] Про державну податкову службу в Україні: Закон
України від 4 грудня 1990р. № 509 // Відомості Верховної Ради. – 1991р. – №6. –
Ст.37.; Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами: Закон України від 21 грудня 2000р. № 2181 //
Відомості Верховної Ради. – 2001р. – №10. – Ст.44.; Про систему оподаткування:
Закон України від 25 червня 1991р. № 1251 // Відомості Верховної Ради. – 1991р.
– №39. – Ст.510.; Про здійснення контролю за сплатою збору на обов’язкове
державне пенсійне страхування та збору на обов’язкове соціальне страхування:
Закон України від 21 травня 1999р. № 700 // Відомості Верховної Ради. – 1999р.
– №31. – Ст.249.
[3] Про
державний бюджет України на 2007 рік: Закон України від 19 грудня 2006р. № 489
// Відомості Верховної Ради. – 2007р. – №7-8. – Ст.66.
[4] Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами: Закон України від 21 грудня 2000р. № 2181 // Відомості
Верховної Ради. – 2001р. – №10. – Ст.44.
Немає коментарів:
Дописати коментар