ОСОБЛИВІ
ВИПАДКИ ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ ВІДКРИТТЯ СПАДЩИНИ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
Відповідно до
статті 3 Конституції України [1] утвердження і забезпечення прав і свобод
людини є головним обов’язком держави. Відповідно до статті 22 Конституції
України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається
звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Стаття 64 нашої Конституції говорить, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Водночас Конституція України передбачає можливість обмеження прав і свобод, якщо це передбачено законами України. Зокрема, можливість такого обмеження Конституція передбачає у статтях 33-36, 39.
У зв’язку із
агресією Російської Федерації певна частина громадян України позбавлена
можливості повноцінної реалізації своїх прав і свобод, зокрема, на територіях,
непідконтрольних українській владі. Окремим таким випадком є реалізація
спадкових прав громадян, а саме, у частині визначення місця відкриття спадщини.
Для вирішення цієї проблеми Верховною Радою України було внесено відповідні
зміни до законодавства.
Місце відкриття
спадщини визначається статтею 1221 Цивільного кодексу України [2]. За загальним
правилом місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо
місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є
місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності
нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна.
Поняття
особливих випадків визначення місця відкриття спадщини було введено Законом
України № 189 від 12.02.2015 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України щодо забезпечення реалізації права на спадкування» [3]. Відповідно до
вказаного закону стаття 1221 ЦКУ була доповнена частиною третьою, яка
встановила, що «в особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється
законом».
Запровадження
даного поняття пов’язане із повною або частковою втратою державною владою
України контролю над окремими її територіями внаслідок воєнної агресії з боку
Російської Федерації. На сьогодні Україна юридично визначає дві категорії таких
територій – це тимчасово окупована територія України та територія проведення
антитерористичної операції.
Відповідно до ЗУ
«Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово
окупованій території України» [4] тимчасово окупованою територією визначається:
1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні
води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море
України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської)
економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого
до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція
органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права,
Конституції та законів України; 3) повітряний простір над територіями,
зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.
Відповідно до ЗУ
«Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» [5]
територія проведення антитерористичної операції – це територія України, на якій
розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів
України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата
відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і
оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання
терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14
квітня 2014 року № 405/2014.
Таким чином,
Українська держава опинилась перед лицем двох викликів – з одного боку, вона
втратила владний контроль над частиною своєї території, а з іншого – продовжує
нести обов’язок щодо забезпечення прав і свобод своїх громадян, включаючи і
тих, що опинилися на вказаній території.
Вирішення цієї
проблеми стосовно визначення місця відкриття спадщини запропоновано у ЗУ «Про
внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації
права на спадкування» [3]. Вказаним законом ЗУ «Про забезпечення прав і свобод
громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та «Про
тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» було
доповнено статтями відповідно 11-1 та 9-1.
Формула
вирішення є тотожною для обох категорій непідконтрольних територій і полягає у
наступному. 1) У разі якщо останнім місцем проживання спадкодавця є
непідконтрольна територія, місцем відкриття спадщини є місце подання першої
заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців,
виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або
вимоги кредиторів. 2) Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, а нерухоме
майно або основна його частина, у разі відсутності нерухомого майна – основна
частина рухомого майна знаходиться на непідконтрольній території, місцем
відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення
щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих
в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів. 3) Спадкова справа підлягає
реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів
України.
Таким чином,
виходячи із свого конституційного обов’язку щодо забезпечення прав і свобод
людини Українська держава законодавчо визначила особливі випадки визначення
місце відкриття спадщини для громадян, що внаслідок воєнної агресії з боку
Російської Федерації опинились на тимчасово окупованій території України або на
території проведення антитерористичної операції.
Список
використаних джерел
1. Конституція України : від 28 червня 1996 р. //
Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України : від 16 січня 2003 р.
№ 435 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40–44. – Ст. 356.
3. Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України щодо забезпечення реалізації права на спадкування: Закон України: від
12.02.2015 № 189. – Офіційний вісник України. – 2015. – № 18. – Ст. 479.
4. Про забезпечення прав і свобод громадян та
правовий режим на тимчасово окупованій території України: Закон України: від
15.04.2014 № 1207. – Відомості Верховної Ради. – 2014. – № 26. – Ст. 892.
5. Про тимчасові заходи на період проведення
антитерористичної операції: Закон України: від 02.09.2014 № 1669. – Відомості
Верховної Ради України. – 2014. – № 44. – Ст. 2040.
6.
Про затвердження Порядку державної реєстрації
заповітів і спадкових договорів у Спадковому реєстрі: Постанова КМУ: від
11.05.2011 № 491. – Офіційний вісник України. – 2011. – № 35. – Ст. 1459.
7. Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження: Розпорядження КМУ від 07.11.2014 № 1085-р. – Офіційний вісник України. – 2014. – № 92. – Ст. 2655.
Немає коментарів:
Дописати коментар